Hug me!

"Я абсолютно щаслива. Тобто, абсолютно ніяка вже. Нічого мене не гнітить, нічого не радує, знову немає в мене ні національності, ні імені, ні коханого, ні коханця. Я поза всім. Це майже як бути Богом, бо він в усьому. Моя ж картинка світу — то лише всеосяжне чиєсь полотно запаху. Скінчився мій гострий місяць життя, тепер знову почався сезон блаженної смерті…" Ірена Карпа.

вбивають погляди людей. такі байдужі і ворожі.  і стільки ж ненависті в них. ЛЮДИ, звідки?! я не можу зрозуміти одну річ: звідки в мене взялася оця "воспрєімчівочть" до чужих поглядів? – Н.Е.В.П.Е.В.Н.Е.Н.І.С.Т.Ь. вона знову підкошує мені коліна і я падаю долу. а там, у темряві паркетних щілин я бачу тебе...  

ти якось з*явився спонтанно, і з тих пір, окупував цю коробку, під назвою "голова". зачепила одна фраза, один погляд... я помітила одну просто закономірність: я ведусь на брутальних, і мужніх, чоловічних... ведусь на розгадування його, дряпаючи собі душу об його нестерпний характер. я тану...

нарешті, це не виглядає в моїх очах, як паталогія, бо зрозуміла, шо вік такий. шо дійсно хочеться тепла і підтримки. "уткнуться губами в плечо, и долго-долго дышать тобою". отак тихо, без слів. тільки притисни до себе. я подарую тобі тепло, тільки ти подаруй його спочатку мені. благаю....мені набридло накручувати оці шмаркаті соплі на палець. мені остогидло весь час скиглити, хоч синдром картоШкі посилюється все більше і більше. Я ЛЮДИНА! звичайна людина, яка так як і ви воліє звичайного щастя. а хіба ж багато треба? я просто хочу, шоб ти обійняв мене. шоб я відчула силу і твій захист.

летіла сьогодні, як навіжена, аби зустріти тебе. і шо дали мені ті 1хв. 07 сек. поруч з тобою в одному приміщенні? оце ше...