Село НЕ люди

Саме в такі дні, подібні сьогоднішньому, з нами трапляється ДЕЩО, що абсолютно перевертає наше світовідчуття. Ти, ніби, весь час жив наосліп, а після, прозрів і став іншим.

Люди, чию смерть ми не бачимо, насправді ніколи для нас не помирають. А люди, чого і життя ти ніколи не бачив, тим більш. Наш рід – величний, і, насправді, його сила – в нас самих. Ми є пульс і жива рідна кров одвічного родоводу, корені якого не можна згубити. Це весь людський біль, сотні незносних втрат, і чорно-білі спогади, як ретро-кіно… Долі людей, переплетені на долоні, спокуті в селі. Та СЕЛО НЕ ЛЮДИ, його не можна визначати як звичайну громаду людей. Це більше. Значно більше. Це твоя історія, яка плекається роками. В твоїх жилах тебе кров твого роду і ти вже не має схибити. Родинний зв’язок – міцний і надпотужний, якщо тримати його купи. Це святість, яку згубити – великий гріх.

Сьогодні я пообіцяла самій собі: я маю з’ясувати, хто мої пращури і впорядкувати родинне дерево. Це важливо, інакше… Важливо пам’ятати своє походження, щоб колись твої ж діти згадали про тебе.