Весна кублиться в закутках
Чесно кажучи, мені набридла музика. Не можу згадати, коли взагалі таке було.
Щовечора передивляюсь фільм про клас, власноручно зроблений, і навіть іноді здається, що їх на картинках я люблю більше, ніж у житті.
Та куди там…
І нас завжди були якісь таргани в головах, але це ніколи не заважало порозумітися. Звісно, я кажу про окремих людей у моєму житті. Життя дріб’язкове. Такє ж, як і все інше ,але який сенс ми в нього вкладаємо – це вже інша справа. Півпогляд, півслова, пів жесту – і тебе розуміють. Звичайно, це все «притиралось» роками, але як тепер без цього жити, скажи?
Сьогодні мені сказали, що я брутальна й цинічна. Мабуть, час-таки змінює людей і іноді не в кращу сторону, іноді не так, як нам того хочеться. Останнім часом, я іду по вулиці і дивлюсь на людей інакше. Кожній людині ж щось болить, вона носить якісь думки і своїй переспілій голові .а переспілій від надлишку спілкування. Коло звужується, не встигнувши імунізувати організм і свідомість до цього.
Весна кублиться у всіх закутках, і навіть у запилених шкільних коридорах. Вщипніть мене за що-небудь! Я не вірю, що закінчую школу! Здається лише, що школа закінчила мене.
А зараз би випити б чаю. І навіть з тобою. З цукром. З лимоном. Із небом – моїм нероздільним коханцем!
Опів на першої ночі. Гайда читати історію!